дівочити
ДІВО́ЧИТИ, чу, чиш, недок., діал. Дівувати.
А попівнам сто раз лучче втопитись, аніж зостаться дівочити при матері вдовиці (Свидн., Люборацькі, 1955, 89);
-Тепер уже і дівчата не такі, як тоді, коли я дівочила (Чендей, Поєдинок, 1962, 235).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- дівочити — діво́чити дієслово недоконаного виду дівувати діал. Орфографічний словник української мови
- дівочити — -чу, -чиш, недок., діал. Дівувати. Великий тлумачний словник сучасної мови
- дівочити — Дівочити, -чу, -чиш гл. = дівувати. І я навчусь по сьомій дитині дівочити. Ном. № 5301. Св. Л. 79, 128. Ном. стр. 102. Дівочили удвох з Мариною. Камен. у. Словник української мови Грінченка