ей

ЕЙ, виг.

1. Уживається при потребі окликнути, підізвати кого-небудь, звернутися до когось.

— Ей, дядечку, швидше будемо писати, Бо хочеться спати і вам і мені (Шевч., II, 1953, 54);

-Ей, стій! — донісся до них гучний голос із саду (Мирний, IV, 1955, 224).

2. Уживається при вираженні незадоволення, досади, безнадійності і т. ін.

— Ей, така мені робота, то ліпше не треба! Вам тільки дарма гроші давай! (Л. Укр., III, 1952, 665);

— Ей, не хотілось мені на ту Бессарабію — так не хотілось, як живцем у яму.., (Коцюб., I, 1955, 140).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. ей — ей вигук незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  2. ей — виг. 1》 Уживається за потреби окликнути, підізвати кого-небудь, звернутися до когось. 2》 Уживається для вираження невдоволення, досади, безнадійності і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. ей — Ей меж. 1) Выраженіе неудовольствія и угрозы. «Ей, Хведьку вчись! ей, схаменись!» Так панотець казав своїй дитині: «Шануйсь, бо, далебі, колись тму, мну, здо, тло спишу на спині!» Г. Арт. (О. 1861. III. 109). 2) Эхъ, нѣтъ. Ей, де там! Желех. Словник української мови Грінченка