ей
ЕЙ, виг.
1. Уживається при потребі окликнути, підізвати кого-небудь, звернутися до когось.
— Ей, дядечку, швидше будемо писати, Бо хочеться спати і вам і мені (Шевч., II, 1953, 54);
-Ей, стій! — донісся до них гучний голос із саду (Мирний, IV, 1955, 224).
2. Уживається при вираженні незадоволення, досади, безнадійності і т. ін.
— Ей, така мені робота, то ліпше не треба! Вам тільки дарма гроші давай! (Л. Укр., III, 1952, 665);
— Ей, не хотілось мені на ту Бессарабію — так не хотілось, як живцем у яму.., (Коцюб., I, 1955, 140).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- ей — ей вигук незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- ей — виг. 1》 Уживається за потреби окликнути, підізвати кого-небудь, звернутися до когось. 2》 Уживається для вираження невдоволення, досади, безнадійності і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
- ей — Ей меж. 1) Выраженіе неудовольствія и угрозы. «Ей, Хведьку вчись! ей, схаменись!» Так панотець казав своїй дитині: «Шануйсь, бо, далебі, колись тму, мну, здо, тло спишу на спині!» Г. Арт. (О. 1861. III. 109). 2) Эхъ, нѣтъ. Ей, де там! Желех. Словник української мови Грінченка