1. Словник української мови в 11 томах

емір

ЕМІ́Р, а, ч. Титул феодальних правителів у деяких країнах Близького і Середнього Сходу, а також особа, що має цей титул.

Царські війська розбили [в 1868 р.] військо еміра і захопили Самарканд (Іст. СРСР, II, 1957, 238);

Третього дня вони доплили до чужого царства, де вже царював арабський емір (Н.-Лев., IV, 1956, 22).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. емір — емі́р іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. емір — -а, ч. Титул феодальних правителів у деяких країнах Близького і Середнього Сходу, а також особа, що має цей титул. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. емір — емі́р (араб. – повелитель, воєначальник) титул феодальних правителів у деяких країнах Азії і Африки; в монархічних арабських країнах – титул синів монарха. Словник іншомовних слів Мельничука
  4. емір — Араб. титул, що означає вождь, командувач, кн.; в період мусульманських завоювань воєначальник, який згодом здійснював владу в завойованій провінції від імені халіфа; у наш час титул правителів деяких араб. держав (еміратів). Універсальний словник-енциклопедія
  5. емір — Емі́р, -ра, -рові; емі́ри, -рів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)