1. Словник української мови в 11 томах

жбухати

ЖБУ́ХАТИ, ає, недок., розм.

1. З силою вириватися звідкись; виходити на поверхню (перев. про вогонь).

Тут огонь жбухає, як із пекла (Фр., 1,1955, 54);

[Альтмаєр (відтикає пробку зі стола, в лице йому жбухає вогонь):] Горю! Горю! (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 89).

2. Падати, валитися, литися з великою силою.

Дощ мов із цебра жбухав на землю (Фр., І, 1955, 266).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. жбухати — жбу́хати дієслово недоконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
  2. жбухати — (- вогонь) вивергатися, викидатися; (- дощ) періщити, сікти, хлюпати, хлюпотати; (- кров) цебеніти. Словник синонімів Караванського
  3. жбухати — -ає, недок., розм. 1》 З силою вириватися звідкись; виходити на поверхню (перев. про вогонь). 2》 Падати, валитися, литися з великою силою. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. жбухати — ВИРИВА́ТИСЯ (прориваючись, виходити назовні, раптово з'являтися де-небудь), ДОБУВА́ТИСЯ, ЖБУ́ХАТИ розм.; БИ́ТИ, БИ́ТИСЯ, ФОНТАНУВА́ТИ, УДАРЯ́ТИ (ВДАРЯ́ТИ) (про воду, нафту, газ і т. ін.); БУ́ХАТИ (вириватися густою масою). — Док. Словник синонімів української мови
  5. жбухати — Жбухати, -хаю, -єш, одн. в. жбухнути, -ну, -неш гл. Сразу много вливать, влить, налить. Желех. Словник української мови Грінченка