жевріти
ЖЕ́ВРІТИ, ію, ієш, недок.
1. Догоряти без полум’я; тліти.
Де були стіжки, там лежали й жевріли купи вогняної мерви (Н.-Лев., II, 1956, 197);
Біля кошари ледве жевріло багаття (Чорн., Пісні.., 1958, 22);
// Слабо горіти, світитися невеликим полум’ям; блимати.
Перед образами жевріє лампада (Шиян, Гроза.., 1956, 367);
Заблимала й згасла «катюша» [лампа із мідної гільзи] остання, Лиш вогник у грубці ще жеврів живий (Перв., II, 1958, 418);
*Образно. І вже не вуглинками-жаринками жевріла міжусобиця-сварка, а багаттям палала (Хижняк, Д. Галицький, 1959, 399);
*У порівн. Червона з синіми та зеленими квітками запаска блищала, неначе жевріла (Н.-Лев., III, 1956, 16).
2. Виблискувати яскравим світлом, давати яскраве світло.
Сонце пекло і жевріло посеред безхмарного неба (Фр., III, 1950, 128);
Зорі, мов іскорки, жевріють серед тієї темряви (Мирний, III, 1954, 113);
Сходив повний місяць над обрієм, жевріючи в густому куреві диму над Станичним (Ле, Мої листи, 1945, 33);
// перен. Яскраво блищати, перев. виражаючи сильні почуття, переживання (про очі); світитися.
Темно вже — Лиця не бачу, тільки очі чорні, Мов вуглі два, там жевріють (Фр., IX, 1952, 209);
Христя глянула на Оришку: низенька.., ніс униз похнюпився, одні очі жевріли спідлоба в глибоких ямах (Мирний, III, 1954, 300);
// перен. Покриватись рум’янцем; червоніти.
Любов Прохорівна ніби теж щиро сміялася, жевріючи від вина (Ле, Міжгір’я, 1953, 194).
3. перен. Яскраво відбивати світло сонця або інших тіл.
Часом спахне [пожежа] під самим селом, аж хати рожевіють і жевріють вікна (Коцюб., II, 1955, 67);
Сідало сонце, і небо на заході жевріло (Гончар, III, 1959, 146);
// Виділятися своїм яскравим червоним, жовтогарячим і т. ін. кольором; жаріти.
Шипшина вже одцвіла, і на ній жевріли тугі ягоди (Кучер, Чорноморці, 1956, 198);
Між стеблами [трав] жовтими й червоними вогниками жевріли тюльпани, колихались голубі гіацинти (Скл., Святослав, 1959, 337).
4. перен. Існувати приховано, затаєно; тліти.
Одно тільки скрашало його життя невеселе: надія на краще, що жевріли в його серці(Коцюб., І, 1955, 104);
Я відчув, що любов, яка довго жевріла в моєму серці, набрала снаги й розквітла, розкущилась веселим, високим полум’ ям (Ю. Янов., II, 1954, 80).
Значення в інших словниках
- жевріти — же́вріти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- жевріти — ЖЕВРІТИСЯ тліти, жаріти, Р. блимати; (- сонце) палати, горіти; (- о чі) блищати, світитися; (- щоки) червоніти, шаріти, шарітися; П. животіти. Словник синонімів Караванського
- жевріти — -ію, -ієш, недок. 1》 Догоряти без полум'я; тліти. || Слабо горіти, світитися невеликим полум'ям; блимати. 2》 Виблискувати яскравим світлом, давати яскраве світло. || перен. Яскраво блищати, перев. Великий тлумачний словник сучасної мови
- жевріти — див. горіти Словник синонімів Вусика
- жевріти — БЛИЩА́ТИ чим і без додатка (про очі, погляд — світитися внутрішнім світлом під впливом сильного почуття), БЛИСТІ́ТИ рідко, ГОРІ́ТИ підсил., ПАЛА́ТИ підсил., ПАЛАХКОТІ́ТИ (ПАЛАХКОТА́ТИ) підсил.; СВІТИ́ТИСЯ підсил., СВІТИ́ТИ підсил., СЯ́ЯТИ підсил. Словник синонімів української мови
- жевріти — Же́вріти, -рію, -рієш, -ріє Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- жевріти — Жевріти, -рію, -єш гл. Горѣть безъ пламени, рдѣть. Жар червоним золотом жевріє. Г. Барв. 458. Зоря жевріє. Там зроду жевріє любов. Словник української мови Грінченка