жевріючий

ЖЕ́ВРІЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до же́вріти.

Блиснуло понуре миготіння жевріючого під попелом вугля (Фр., VII, 1951, 16);

Певне, і вона замилувалася краєвидом, засрібленим вранішнім промінням великого кола жевріючого сонця (Ле, Хмельницький, 1, 1957, 66);

Захід ще не зовсім згас, було видно, як і там, на краю землі, по ще жевріючому небу розгулюють броньовики (Гончар, Таврія.., 1957, 613);

В душі [Петру] десь глибоко і ледь відчутно защеміло, ніби він доторкнувся до чогось забутого, але ще жевріючого слабким вогнем (Чаб., Балкан, весна, 1960, 459).