живомовний

ЖИВОМО́ВНИЙ, а, е. Власт., характерний живому мовленню, який уживається в розмові.

Т. Г. Шевченко з’єднав усе краще, все життєздатне в старій літературній мові, насамперед живомовні, історичні, а найбільше пафосні, високі елементи з живим, бурхливим і сяючим океаном народної мови (Мовозн., XVII, 1962, 20);

Нечуй-Левицький створив напрочуд колоритні живомовні діалоги, які міняться всіма барвами народного гумору (Рад. літ-во, 5, 1963, 113).