жито
ЖИ́ТО, а, с.
1. Злакова рослина, зерна якої використовуються для виготовлення хліба.
Вилітали запорожці На лан жито жати; Жито жали, в копи клали (Шевч., І, 1951, 203);
Ти пам’ятаєш, як косили ми в полі жито, як порвав я косу (Сос., II, 1958, 369);
*У порівн. Захвилювалась вода, мов жито від вітру. Покотилась валами до берега (Коцюб., І, 1955, 143).
2. Зерно цієї рослини.
Я часто й спав у насінні, — в житі, в просі, в ячмені й горосі на печі (Довж., І, 1958, 28).
3. тільки мн. жита́, і́в. Поля з ростучими на них рослинами жита; самі рослини цих полів.
Минав я полоси житів (Щог., Поезії, 1958, 375);
Хилить вітер жита понад шляхом (Тич., І, 1957, 25).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- жито — жи́то іменник середнього роду злакова рослина Орфографічний словник української мови
- жито — [жито] -та, м. (ў) -т'і, мн. жиета, жиет'іў Орфоепічний словник української мови
- жито — -а, с. 1》 Злакова рослина, зерна якої використовуються для виготовлення хліба. 2》 Зерно цієї рослини. 3》 тільки мн. жита, -ів. Поля з ростучими на них рослинами жита; самі рослини цих полів. Великий тлумачний словник сучасної мови
- жито — Жита ростуть, як з води йдуть. Гарно ростуть. Житній хліб пшеничному калачеві дід. В давнину люди робили хліб з жита. Не вважай на врожай, а жито сій — то хліб буде. Добрий врожай буде тоді, коли добре посієш. Приповідки або українсько-народня філософія
- жито — Одно, дво-, рідше багаторічна трав'яниста рослина родини злакових, походить із Азії, зернова культура; у Пн. та Центр. Європі переважно вирощують ж. культурне, або посівне, озиму і яру форму; із зерна (крім борошна) отримують етиловий спирт. Універсальний словник-енциклопедія
- жито — Жи́то, -та, -ту, в -ті; жита́, -ті́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- жито — Жито, -та с. Рожь. Не вважай на врожай, а жито сій, то хліб буде. Ном. №5845. Жита. Всходы, засѣянныя рожью поля. І повіявся гень поміж житами, тільки шапка та поверх колосся. Хата. 179. Іде полями та житами до матері в гості. Рудч. Ск. І. 209. ум. Словник української мови Грінченка