1. Словник української мови в 11 томах

жупел

ЖУ́ПЕЛ, а, ч.

1. Кипляча смола, що, за уявленнями християнської релігії, ніби підготовлена для покарання грішників у пеклі.

2. перен. Те, що наводить страх; опудало.

Слова: «запорожець», «козак», «рідний край» [в дореволюційний час] — жупел для цензури, і якщо п’єса більш-менш пристойно скомпонована та має ці слова, то краще не посилати її до цензури — все одно не дозволять (Мартич, Повість про нар. артиста, 1954, 115).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. жупел — жу́пел іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. жупел — (у пеклі) кипуча смола; П. опудало, чуперадло, потороча, д. опуд, сил. страшило, страховище. Словник синонімів Караванського
  3. жупел — -а, ч. 1》 Кипляча смола, що, за уявленнями християнської релігії, підготовлена для покарання грішників у пеклі. 2》 перен. Те, що наводить страх; опудало. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. жупел — Жу́пел, -полу, -лові Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. жупел — Жупел, -ла м. = джупел. Словник української мови Грінченка