забарювати

ЗАБА́РЮВАТИ, юю, юєш і ЗАБАРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ЗАБАРИ́ТИ, арю́, а́риш, док., розм.

1. перех. Залишати кого-, що-небудь десь довше, ніж передбачалося, ніж потрібно, можна; затримувати, загаювати.

— Інтереси.. вітчизни потребують не забарювати тут війська (Стар., Облога.., 1961, 28);

Через це, щоб не забаряти Вас, так хутко і рвуся з цим листом (Мирний, V, 1955, 376);

[Старости і бояри:] Забарила нас та Максимова мати Ласкавими словами, Солодкими медами (Кроп., II, 1958, 108);

— Ні-ні, скидати й не треба, на вас пришивати ще краще.., не бійтеся, я не забарю вас! — мовила дівчина (Л. Янов., І, 1959, 18).

2. тільки док., неперех., рідко. Те саме, що забари́вся 1.

Чого се я такеньки і чим зажурилась? Хіба ж я не знала Катрі, що вона до світу забарить? (Вовчок, , 1955, 199).