забуття
ЗАБУТТЯ́, я́, с.
1. Втрата згадки про кого-, що-небудь.
[Мавка:] Коли б могла я тільки захотіти її [муку] забути, я пішла б з тобою, але ніяка сила в цілім світі не дасть мені бажання забуття (Л. Укр., III, 1952, 248);
Ви найшли б.. в її невимушеній сонячній усмішці забуття трудного життя (Ірчан, II, 1958, 142);
// Неприйняття до уваги чого-небудь.
Незнання або забуття основних вимог діалектичного методу прирікає дослідника на блукання, на безцільне гаяння часу для сліпого шукання істини (Ком. Укр., 9, 1962, 50).
Відхо́дити (відійти́) в забуття́; Покрива́тися (покри́тися, кри́тися і т. ін.) забуття́м — остаточно забуватися, не згадуватися.
Найголовніше ж у цих двох роках, це те, що відійшла у забуття його страшна ганьба — перебування в полоні (Ле, Право.., 1957, 231);
Відійшли в забуття страшні часи кріпаччини, проти якої мужньо вів боротьбу Шевченко (Кол., Безсмертний Кобзар, 1961, 74);
Минув тиждень-другий безнадійності та горя, утрати відходять назад, криються забуттям (Мирний, І, 1954, 231).
2. Стан того, хто повністю виключився з щоденних турбот, думок, переживань і т. ін.
Ти жити хтів хоть хвилю так, як другі, ..упитись жару й забуття (Фр., XIII, 1954, 407);
Знав [Матвій], що як виговориться перед ким-небудь, то легше стане. Шукав спокою, шукав забуття (Ірчан, II, 1958, 243);
Любові й віри невмирущі зерна Поет посіяв на лану своїм, Але в житті шляхом ішов тяжким, Де забуття давала лиш таверна (Рильський, II, 1960, 273).
3. Стан глибокої задуми.
Дмитро після хвилинного забуття відшукав очима Андрія і підійшов до нього (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 926);
Луна від пісні понеслася далеко-далеко, докотилась до села, вдарилась у крайню хату, де стояла під дверима в забутті Марія (Цюпа, Назустріч.., 1958, 377);
Женя мовчала, охоплена якимсь забуттям, а потім глянула на подруг: —Петя живий… А тих уже немає… (Хижняк, Тамара, 1959, 60).
Виво́дити (ви́вести) із забуття́ — повертати до здатності сприймати навколишню дійсність.
Тупіт кінських копит вивів жінку із забуття (Цюпа, Три явори, 1958, 62).
4. Втрата відчуття навколишньої дійсності, стан дрімоти.
З того німого забуття, з того очевидячного сну пробуркав його нестримний регіт (Мирний, IV, 1955, 174);
Остап лежав на очереті й почувавсь ослабленим.. Не то сон, не то забуття склепляло повіки (Коцюб., І, 1955, 358);
В нестямі лупав [чоловік] мутними очима.. на жінку, що своїм настирливим, непотрібним галасом пробудила його від солодкого забуття (Горд., II, 1959, 263);
// Втрата свідомості, непритомність.
Скільки днів і ночей тривало маячливе його забуття? Опритомнів [Яресько] уночі, в похмурому бараці (Гончар, II, 1959, 130);
Нестерпний удар по голові звалив його на підлогу, і все поглинув морок забуття (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 62);
Третій день лежить він у забутті. І трапилося ж таке лихо. Зліг чоловік якраз у жнива (Цюпа, Назустріч.., 1958, 70).
Впада́ти (впа́сти) в забуття́ — втрачати відчуття навколишньої дійсності, засинаючи або непритомніючи.
Знесиленого Мар’яна жінки повели в другу половину хати, щоб там хоч трохи відпочив. Він упирався, віднікувався, але через якийсь час впав у тяжке забуття… Йому снилося, що сварився з Фросиною (Стельмах, І, 1962, 171);
Павла охопила якась апатія, і незабаром він впав у холодне й темне забуття (Кучер, Голод, 1961, 347).
5. Найвищий ступінь виявлення якого-небудь почуття, збудження, захоплення і т. ін.
Наче в нестямі, в знемозі і в забутті, бив [Іван] в камінь поляни ногами (Коцюб., II, 1955, 349);
Хто це хоче відобрати у неї оці хвилини забуття, безпам’ятного щастя? Хто вирвати хоче з вирів кохання?.. (Хотк., II, 1966, 125);
В якомусь злобному забутті Крамаренко жбурнув у Бориса ще одну каменюку (Мур., Свіже повітря.., 1962, 30).
До забуття́ — із захопленням, напружуючи всі сили.
Тож гідний будь її [Вітчизни] турбот, як віддане дитя, — сягай нечуваних висот, працюй до забуття (Уп., Вітчизна миру, 1951, 88).
Значення в інших словниках
- забуття — (втрата пам'яті про когось) непам'ять. Словник синонімів Полюги
- забуття — забуття́ іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- забуття — див. сон Словник синонімів Вусика
- забуття — Непам'ять; ОК. втеча від дійсности; У ФР. задума; З.П. дрімота, сон; (втрата тями) безпам'ять, непритомність; (від збудження) екзальтація, сил. нестяма; самозабуття. Словник синонімів Караванського
- забуття — [забут':а] -т':а, р. мн. -т':іў Орфоепічний словник української мови
- забуття — -я, с. 1》 Втрата згадки про кого-, що-небудь. || Неприйняття до уваги чого-небудь. Відходити в забуття — остаточно забуватися, не згадуватися. 2》 Стан того, хто повністю відсторонився від щоденних турбот, думок, переживань і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
- забуття — ДРІМО́ТА (напівсонний стан), НАПІВСО́Н, ПІВСО́Н, НАПІВ'Я́ВА, ДРІ́МКИ розм., фольк., ДРІМЛИ́ВИЦІ фольк., ДРЕ́МА заст.; ЗАБУТТЯ́ (неповний, нездоровий сон). Він очі заплющує і поринає В дрімоту, в півсон (Л. Словник синонімів української мови
- забуття — Забуття́, -ття́, -ттю́, у -тті́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- забуття — Забуття́, -тя́ с. 1) Забвеніе. Продаємо чортяці тіло й душу за нещасливу забуття хвилину. К. ЦН. 217. 2) Забытье. Усе кругом спало, мов зачароване, в тихім забутті теплої ночі. Мир. ХРВ. 19. Словник української мови Грінченка