завинити
ЗАВИНИ́ТИ, ню́, ни́ш, док.
1. Зробити прикрість, шкоду кому-небудь, стати, бути винним перед ким-небудь; провинитися.
За що мене в пута скували? ..Кому я і чим завинив? Чи тим, що народ свій любив? (Фр., X, 1954, 26);
Юзі було так гірко, немов вона була винна проти когось, чи, навпаки, хтось проти неї завинив (Л. Укр., III, 1952, 635);
— А де… Уляна? — червоніючи, запитав Іван. Старі мовчали. Завинили ж перед цим солдатом-— силою випхали дівку заміж (Збан., Любов, 1957, 9);
*У порівн. — Став неговіркий [Іван]. А при зустрічі зо мною — опускав очі, ніби завинив у чомусь (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 40).
2. перен. Бути, стати причиною чого-небудь, спричинитися до чогось.
— Ці злодії не є витвором села. Тут передовсім завинила близькість великих міст, де є злодії (Март., Тв., 1954, 288).
3. кому. Заборгувати, бути в боргу перед ким-небудь.
— Він харчувався в мене два місяці та й завинив мені три корони (Март., Тв., 1954, 194);
— Ви мій боржник. Я стягну з вас те, що ви мені завинили (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 92).
Значення в інших словниках
- завинити — завини́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- завинити — док., прогрішитися, прошпетитися, провинити, провинитися, ід. у Бога теля з'їсти; П. спричинитися, бути причиною; (кому) заборгувати, бути винним. Словник синонімів Караванського
- завинити — [завиенитие] -н'у, -ниш, -ниемо, -ниете; нак. -ни, -н'іт' Орфоепічний словник української мови
- завинити — -ню, -ниш, док. 1》 Зробити прикрість, шкоду кому-небудь, стати, бути винним перед ким-небудь; провинитися. 2》 перен. Бути, стати причиною чого-небудь, спричинитися до чогось. 3》 кому. Заборгувати комусь, бути в боргу перед ким-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- завинити — Так завинив, як баран вовкові. Зовсім невинний. Як я завинив, то мене карайте, а як невинний, то мене пускайте. Оправдувався чоловік, якого посуджували за злочин. Приповідки або українсько-народня філософія
- завинити — ЗАБОРГУВА́ТИ (опинитися в боргу, стати зобов'язаним кому-небудь у чомусь), ЗАВИНИ́ТИ. Сусідка дивилась на Калину так, наче та їй заборгувала й не хоче повертати борг (Є. Словник синонімів української мови
- завинити — Завини́ти, -виню́, -вини́ш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- завинити — Завинити, -ню́, -ни́ш гл. 1) Задолжать. А цибулька ся не вродила, а я довжок завинила. Чуб. V. 1095. Завинив я йому тридцять карбованців. Камен. у. 2) Провиниться. А що ж бо я кому завинила, за що ж мене ала доля побила? Гол. І. 358. Словник української мови Грінченка