зав’язь

ЗА́В’ЯЗЬ, і, ж.

1. Нижня здута частина маточки в (квітці, в якій після запилення насінних зачатків утворюється плід.

В ураженому [сажкою] колосі [пшениці] руйнуються всі частини — зав’язь, луски, остюки; зберігаеться лише стрижень (Захист рослин.., 1952, 281);

Дощ пройшов хазяйським кроком, — Сад в росі купається, Кожна зав’язь життєдайним Соком Наливається! (Нех., Чудесний сад, 1962, 75).

◊ Іти́ (вхо́дити і т. ін.) у за́в’язь — зав’язувати плоди.

Баштан у тій порі входив у зав’язь, і сивувата огудина тільки вкривала землю (Літ. Укр., 22. Х 1965, 2).

2. збірн. Маленькі, недостиглі плоди.

Скрізь висіла рясна зав’язь яблунь і груш (Кач., Вибр., 1953, 243);

Нахилились вибуялі трави, соковитою зав’яззю рясніють сади (Рад. Укр., 9.УІ 1957, 1).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me