загально
ЗАГА́ЛЬНО. Присл. до зага́льний 1, 3, 5, 7.
Знане також те загально, Що він [князь] і його підвладні, Дивним-дивом мали зроду Голови тупі на диво (Фр., XIII, 1954, 12);
Знову говорили дуже загально на ту саму тему — про дітей (Головко, II, 1957, 249).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me