заголосити

ЗАГОЛОСИ́ТИ, ошу, осиш, док. Почати голосити ( див. голосити).

Дитина, не вміючи оборонитися від цуценяти, ще й дужче заголосить, думаючи, що хто-небудь прибіжить його оборонити (Кв.-Осн., II, , );

Пішла селом., Плаче Катерина; На голові хустиночка, На руках дитина. Вийшла з села — серце мліє; Назад подивилась. Покивала головою Та й заголосила (Шевч., І, , );

Баба припала лицем до подушки, та як заголосить! — О, моя ж дитино-о, та моя й до-чечко-о… та коли ж і сподіваться тебе… та з яким же ти зятем і прийдеш до мене? (Тесл., З книги життя, , );

*Образно. Сопілка заголосила востаннє, перейшла в жалібний хрипіт і затихла (Ірчан, II, , ).