загоряти
ЗАГОРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, ЗАГОРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАГОРІ́ТИ, рю́, ри́ш, док.
1. Набувати засмаги, ставати смуглявим під дією сонячного проміння.
Загоряє й чорніє тіло (Вишня, II, 1956, 334);
Уляна чистила картоплю, все ще надіючись на допомогу невістки, а та собі скинула халат і вмостилася на сонці загорати (Тют., Вир, 1960, 233);
— Ой душно тут на сонці! — сказала Сусана Уласівна. — Доки ми будемо тут пектися? Ти, Ватю, загориш (Н.-Лев., IV, 1956, 98);
// Присмалюватися на сонці (про рослини).
Осипався рясний цвіт у садах, палило сонце, в’ялило, — цвіт загоряв, облітав, — пекуча весна взялася (Горд., II, 1959, 36).
2. тільки недок., перен., розм. Марнувати, гаяти час.
— Ну, коли вже твоє серце сигналить, — махнув рукою Козаков, — то… загоряй, братва! (Гончар, III, 1959, 436);
Правий фланг кров’ю сходить, з ніг валиться, а ми загораємо… (Кучер, Чорноморці, 1956, 376).
Значення в інших словниках
- загоряти — загоря́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- загоряти — -яю, -яєш і загорати, -аю, -аєш, недок., загоріти, -рю, -риш, док. 1》 Набувати засмаги, ставати смаглявим під дією сонячного проміння. || Присмалюватися на сонці (про рослини). 2》 тільки недок., перен., розм. Марнувати, гаяти час; перебувати у вимушеній бездіяльності. Великий тлумачний словник сучасної мови
- загоряти — ЗАСМАГА́ТИ (набувати засмаги, ставати смаглявим під дією сонячного проміння й вітру), ЗАГОРЯ́ТИ (ЗАГОРА́ТИ), СМА́ГНУТИ, СМАГЛЯ́ВІТИ, ОБГОРЯ́ТИ підсил., ЗАСМА́ЖУВАТИСЯ підсил. розм., ЗАСМА́ЛЮВАТИСЯ підсил. розм., ЗАПА́ЛЮВАТИСЯ підсил. розм. Словник синонімів української мови
- загоряти — Загоря́ти, -ря́ю, -єш сов. в. загорі́ти, -рю́, -ри́ш, гл. Загорать, загорѣть (отъ солнца). На те мені мати платок дала, щоб не загоряла. Грин. III. 180. Закривай личко од сонечка, чорні брови од полом'ячка, щоб твій видок не загорів, чорних брівок не посмалив. н. п. Словник української мови Грінченка