загриміти

ЗАГРИМІ́ТИ, млю́, ми́ш; мн. загримля́ть; док.

1. без додатка і чим. Почати гриміти, гуркотіти.

Ляснули двері чулана, загримів залізний засов (Вас., II, 1959, 18);

Дві гармати озвалися недалеко відразу. Через хвилину загриміли й інші (Мак., Вибр., 1956, 485);

Старшина скомандував: — В кого кайла — сюди! Кайла дружно загриміли (Гончар, III, 1959, 253);

Поїзд загримів на стрілці і враз уповільнив хід (Багмут, Щасл. день.., 1951, 57);

Матюшина.. вийшла на кухню, загриміла там посудом (Собко, Звич. життя, 1957, 177);

*Образно. Враз загриміло поле бою На цілий світ (Підс., Поеми, 1954, 42);

// Голосно, гучно залунати (про звуки).

З галереї загримів один із найбільш нестриманих вальсів віденського митця Штрауса (Фр., VI, 1951, 229);

У залі загриміли оплески (Головко, І, 1957, 422);

Постріли гулко загриміли над водою (Смолич, І, 1958, 46);

Вже загриміли пісні перемоги (Олесь, Вибр., 1958, 283);

// безос.

Чорне небо Запалахкотіло І погасло, і по небі Страшно загриміло!.. (Рудан., Тв., 1956, 76);

// Гучно, голосно заграти, заспівати.

Загримів чудовий оркестр, аж повітря задрижало (Н.-Лев., III, 1956, 134);

Загримів хор і загули дзвони (Довж., І, 1958, 273);

Солов’ї, перепочивши серед ночі якусь годинку, знов защебетали, загриміли в садку (Вирган, В розп. літа, 1959, 291).

2. перен., розм. Заговорити голосно, збуджено, роздратовано.

Господар передихнув і нараз погрозливо загримів: — Це ж теж вірно! (Досв., Вибр., 1959, 258);

— Холоп! Оце тобі за холопа! — загримів від злості і радості Іванко (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 124).

3. без додатка і у що. Почати сильно стукати; загрюкати.

Двері загриміли та так загриміли, наче хтось із них вибивав дерев’яну душу (Стельмах, Хліб.., 1959, 605);

Міліціонер.. знову загримів у ворота (Мик., II, 1957, 222);

// рідко. Гучно закалатати, забитися (про серце).

Вона притулилася вухом до його грудей, і у відповідь їй загриміло молоде серце (Ю. Янов., І, 1958, 207).

4. розм. З шумом, гуркотом побігти, поїхати, опуститися і т. ін.

Чорнокнижний розмашисто й красиво черкнув кілька слів, дав папірець конвоїру, той.. цокнув каблуками, обернувся кругом і загримів з казенного дому (Стельмах, Хліб.., 1959, 460);

Кричали чайки, мов на бурі, вже в воду якір загримів… (Тич., II, 1957, 273).

5. тільки 3 ос., перен. Сягнути, поширитися далеко.

Слава про них загримить до зірок (Л. Укр., І, 1951, 283).