загупати

ЗАГУ́ПАТИ, аю, аєш, док.

1. Почати гупати, утворюючи, видаючи глухий стук, шум при ударах, поштовхах і т. ін.

Загупали ціпи по Одраді з ранку до пізньої ночі (Мирний, IV, 1955, 248);

Загупав бубон, запхикала скрипка (Коцюб., II, 1955, 241);

Знову віддалік загупали гармати (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 126);

// Затупотіти.

На сходах загупало три пари важких ніг. Невідомого злочинця вводили до кімнати (Трубл., І, 1955, 129);

Хтось загупав важкими, обліпленими багнюкою чобітьми і зник за скиртою (Руд., Остання шабля, 1959, 201);

// безос.

У сінях загупало, брязнула клямка, зайшов Федір (Збан., Сеспель, 1961, 345);

// об що, у що. Почати з шумом ударяти, бити по чому-небудь.

Загупали молоти об гаряче залізо (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 64);

Загупали [солдати] кулаками та прикладами стінку вагона (Головко, II, 1957, 532);

В голові́ загу́пало, безос. — про відчуття шуму, гупання в голові.

У вухах у мене задзвеніло, в голові зашуміло, загупало (Ряб., Жайворонки, 1957, 55).

2. Почати важко, з шумом падати.

Перістий натовп селян, звиклих до праці, покірно й разом нахилився, і важко загупала мокра з великих лопат земля (Епік, Тв., 1958, 441);

// Піти, побігти, важко ступаючи.

Парубок східцями загупав униз і тут побачив Христину (Стельмах, І, 1962, 147).