заздро

ЗА́ЗДРО. Присл. до за́здрий.

Знайшлись такі, що заздро подивились і на сей заробіток (Мирний, І, 1954, 351);

Всі заздро позирали на прекрасну чуприну яскравого ясного золота на Юриній голові (Смолич, II, 1958, 86);

// у знач. присудк. сл.

Заздро, що в брата є в коморі і на дворі, І весело в хаті! (Шевч., І, 1951, 119);

Мені навіть було трохи заздро, що Юрчик уже вчинив подвиг, а я ще (Сміл., Сашко, 1957, 112);

Семен видів, що всі, ті люди й веселі й щирі до себе, та й від того стало йому неначе заздро на тих людей (Март., Тв., 1954, 116).