закльовувати
ЗАКЛЬО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАКЛЮВА́ТИ, юю́, ює́ш, док., перех.
1. Б’ючи дзьобом, забивати на смерть, заподіювати рани (про птахів).
2. кого, перен., розм. Замучувати, зацьковувати кого-небудь, постійно чіпляючись до нього; допікати, дошкуляти кому-небудь.
— Заскубуть, заклюють вони мене, мамо, як лихі шуляки голубку. — То ти, дочко, не потурай свекрусі (Н.-Лев., II, 1956, 327);
Панасика шкода — заклюють його, так і лишиться «майстром другого класу» (Збан., Малин. дзвін, 1958, 155);
— Нове діло, страшнувато якось навіть подумати… Скажи завтра моїй Параскіці про це — заклює… (Чаб., Балкан. весна, 1960, 233);
// Нападати на кого-небудь, не даючи йому говорити.
— Тільки Степан Іванович Шугай почав прямо і щиро говорити, але його заклювали (Хижняк, Невгамовна, 1961, 14).
◊ [І] ку́ри заклюю́ть див. ку́рка.
3. тільки док. Почати клювати.
Значення в інших словниках
- закльовувати — закльо́вувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- закльовувати — -ую, -уєш, недок., заклювати, -юю, -юєш, док., перех. 1》 Б'ючи дзьобом, забивати на смерть, заподіювати рани (про птахів). 2》 кого, перен., розм. Замучувати, зацьковувати кого-небудь, постійно чіпляючись до нього; допікати, дошкуляти кому-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- закльовувати — Закльо́вувати, -льо́вую, -вуєш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- закльовувати — Закльовувати, -вую, -єш сов. в. заклювати, -клюю́, -є́ш, гл. Заклевывать, заклевать. Тепер її і кури заклюють. Ном. № 2089. Словник української мови Грінченка