закований
ЗАКО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до закува́ти¹.
Дочка.., обхопивши батька закованого ручечками, заплакала (Вовчок, І, 1955, 363);
Розкуються незабаром Заковані люде (Шевч., І, 1951, 331);
Сини Міцкевича, Словацького, Шопена, Сини Коперніка, заковані сини! Рвіть ланцюги тяжкії! Хай згине тьма шалена, Хай сяє голубінь народної весни! (Рильський, II, 1960, 181);
Часто літали думки мої в сторону рідну, — Снігом повита, закована льодом Лежить вона ген за горами (Л. Укр., І, 1951, 163);
*Образно. Шумить, шумить мутна і темна, В граніт закована Нева (Мас., Сорок.., 1957, 484).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me