закостеніти

ЗАКОСТЕНІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.

1. Утратити чутливість, гнучкість, стати твердим; задубіти, заклякнути.

Холод такий надворі і в хаті, що аж руки закостеніли! (Л. Укр., V, 1956, 247);

Моя порвана шинеля покрита дрібними краплинками роси, ноги закостеніли, затерпли (Ірчан, І, 1958, 306);

// перен. Застигнути в якомусь положенні, втратити здатність рухатися (від здивування, переляку і т. ін.).

Вона сиділа якраз лицем до пожежі. Поперед неї у страшній нестямі закостеніла Оришка (Мирний, III, 1954, 339);

// Залишитися незмінним (про вираз обличчя, посмішку і т. ін.).

Глянув на свого законовчителя. Стоїть блідний, безсила злість в очах, яку він намагається погасити, а на обличчі закостеніла та ж солодка лисяча осмішка (Вас., IV,1960, 43).

2. перен. Зупинитися в своєму розвитку, застигнути в якійсь формі.

Всі застиглі, заіржавілі відносини, разом з своїми супутниками — освяченими віками уявленнями і поглядами руйнуються, всі нововиникаючі — старіють раніше, ніж встигають закостеніти (Комун. маніф., 1947, 17);

// в чому. Маючи якісь вади, пороки, хиби, лишитися невиправним.

[Джонатан:] Той давній світ зостарівся в гріхах, закостенів у звичках нечестивих (Л. Укр., III, 1952, 40);

— Живете, як худоба, бога в серці не маєте! І так закостеніли в брехні і пияцтві, що вас хоч на вогні печи, щоб призналися до правди!.. (Кол., Терен.., 1959, 106).