запахнути

ЗАПА́ХНУТИ, ну, неш; мин. ч. за́пах, ла, ло; док.

1. Почати пахнути, виділяти який-небудь запах.

Розігріта живиця сильніше запахла в лісах (Фр., VI, 1951, 21);

[Сербин:] Як зацвіте та калина — на весь луг запахне (Вас., III, 1960, 35);

Вже позгасали всюди по степах Багаття жнив. Затихли молотарки.. І в кожнім домі Свіжий хліб запах (Вирган, Квіт. береги, 1950, 38);

*Образно. Запахла осінь в’ялим тютюном, Та яблуками, та тонким туманом (Рильський, І, 1956, 63);

// чим, безос. Почати чутися (про запах).

В чистому повітрі запахло смалятиною, важким духом вареної та печеної страви (Н.-Лев., IV, 1956, 97);

На вулицях обізвалася худоба, заскрипіли журавлі, запахло молоком і димом (Стельмах, Хліб.., 1959, 406).

2. перен., розм. Пригадатися, постати в уяві.

Я знову стрівся із нею. З тою, що кинула квітку в моє серце. Зирнула на мене таким привітним, ніжно-цікавим оком, що квітка ожила і запахла (Коцюб., II, 1955, 187);

// чим, безос.

Я закурив твою гавану, то так мені, друже мій єдиний, запахло волею, що я заплакав, як тая дитина (Шевч., VI, 1957, 131);

— Ах, просто Москвою запахло! (Л. Укр., III, 1952, 619).

3. чим, перев. безос., перен., розм. Почати відчуватися (про наближення чогось).

Весною запахло у лісі й на ниві! (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 215);

— Запахло дощем (Трубл., II, 1955, 112);

// Стати близьким до здійснення (про участь у чомусь дуже бажаному, давно сподіваному або неприємному, недоброму).

Раз вона попрохала матір — хоч би одежу справила нову. — Нащо? — скрикнула мати. — Уже улиця запахла? (Мирний, IV, 1955, 122);

// безос.

Стрепенулась бурса; де ті й позіхоти поділися — як очі засіяли: запахло роботою (Вас., І, 1959, 234);

У моїй палаті запанував ажіотаж, університетом запахло не лише мені, а й кільком іншим інвалідам (Ю. Янов., II, 1954, 81);

Одне слово, запахло Йоганнові Рудольфу Пашке фронтом (Коз., Гарячі рукл, 1960, 82).

◊ Запа́хне ду́хом (дух) (запа́хло ду́хом, запа́х дух) чиїм, чий — з’явиться (з’явився) хтось.

В палаці запахне духом Чонгарів і тоді одразу нам приборкають крила (Н.-Лев., IV, 1956, 27);

Як султана ми одбили, то вже шляхти дух запах?.. На Москву нам вся надія, на Москву єдиний шлях! (Тич., II, 1957, 293).