заповідний
ЗАПОВІ́ДНИЙ, а, е.
1. Який зберігається у первісному стані; незайманий.
Ой, гори, гори, золоті верхів’я!.. Невже мені не суджено дістатись на ваші заповідні високості? (Л. Укр., І, 1951, 196);
Їде опівдні Софія степом безлюдним, абсолютно заповідним. Абсолютно заповідний це той, що споконвіку його не торкався плуг (Гончар, Таврія.., 1957, 179);
// Який перебуває під охороною держави.
На заповідній дільниці росли столітні дуби й сосни, такі — руками не обіймеш (Донч., IV, 1957, 43).
2. Те саме, що запові́тний 1, 2.
Після Великої Жовтневої соціалістичної революції заповідні скарби духу людського стали скарбами народними (Тич., III, 1957, 64);
Ось знайома ущелина.. Ось і камінь. Треба сплигнути на цей найближчий прискалок. А тепер уже дуже легко дістатися до заповідного місця (Донч., II, 1956, 276).
Значення в інших словниках
- заповідний — -а, -е. 1》 Який зберігається у первісному стані; незайманий. || Який перебуває під охороною держави. 2》 Те саме, що заповітний 1), 2). Великий тлумачний словник сучасної мови
- заповідний — запові́дний прикметник Орфографічний словник української мови
- заповідний — Запові́дний, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)