запорощати
ЗАПОРОЩА́ТИ і ЗАПОРОЩИ́ТИ, щу́, щи́ш, док., розм.
1. Почати дрібно, але з силою ударяти по чому-небудь (про дощ).
Важкі краплі запорощали у вікно, а вслід за тим далеко в небі метнулась вогненна блискавиця (Цюпа, Назустріч.., 1958, 30);
На сонце набігла гірська хмарка, і раптом запорощив дощ (Ле, Міжгір’я, 1953, 249);
// Заторохтіти, сиплючись (про дрібні предмети).
Важко сопучи, брязнув [Василь] ним [Смолярчуком] об сухий тік. Аж просо намолочене розбризкалося у засторонки й запорощало (Кос., Новели, 1962, 186).
2. перен. Заговорити дуже швидко.
На його грізно закричала [Сивилла], Залаяла, запорощала, Що аж Еней ввесь затрусивсь (Котл., І, 1952, 146).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- запорощати — і запорощити, -щу, -щиш, док., розм. 1》 Почати дрібно, але з силою вдаряти по чому-небудь (про дощ). || Заторохтіти, сиплючись (про дрібні предмети). 2》 перен. Заговорити дуже швидко. Великий тлумачний словник сучасної мови
- запорощати — запороща́ти дієслово доконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
- запорощати — Запороща́ти, -щу́, -щи́ш гл. 1) О дождѣ: застучать каплями. Дощ у вікно запорощав. 2) Заговорить быстро. На його грізно закричала, залаяла, запорощала. Котл. Ен. III. 59. Словник української мови Грінченка