1. Словник української мови в 11 томах

запрохування

ЗАПРО́ХУВАННЯ, я, с., розм. Дія за знач. запро́хувати.

Насті давно хотілося примирити невістку з чоловіком, вона скілько раз запрохувала її до себе, та хитра Параска то сим, то тим візьме та й одверне запрохування (Мирний, IV, 1955, 69);

Веде [Хуса] Публія за руку до порога світлиці, на порозі випускає руку, вклоняється й пропускає гостя наперед, роблячи руками рухи люб’язного запрохування (Л. Укр., III, 1952, 171).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. запрохування — -я, с., розм. Дія за знач. запрохувати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. запрохування — запро́хування іменник середнього роду розм. Орфографічний словник української мови