запустілий

ЗАПУСТІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до запусті́ти.

Знайшов я город наш: стоїть запустілий, Тини поламались, садок погорів… (Щог., Поезії, 1958, 406);

Вона [школа] була зовсім запустіла, зяяла вибитими та крадькома витягненими шибками, дихала ще зимовим холодом, мружилась облупленими стінами (Збан., Сеспель, 1961, 373);

// У знач. прикм.

Вони збігли по горі на своє Лабораторне шосе і розгублено зупинилися серед запустілого двору (Кучер, Чорноморці, 1956, 561).