зарубаний

ЗАРУ́БАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до заруба́ти 1-3.

— Як мене знайдуть зарубану сокирою, то нехай уся громада знає, що мене зарубала свекруха! (Н.-Лев., II, 1956, 364);

Зарубаний Семеном кінь тепер брьохнувся на землю (Ле, Побратими, 1954, 34);

Зміркував [Іван], що находиться недалечко того місця, ..де лишив свою сокиру, зарубану в пеньок (Фр., III, 1950,140);

// зару́бано, безос. присудк. сл.

Та сил немає в мене співать про квіти й луг. Констанцію й Євгена зарубано в бою (Сос., І, 1957, 184).