зарябіти

ЗАРЯБІ́ТИ, і́є, док.

1. чим, від чого. Стати рябим від появи чого-небудь, що має інший колір.

Італійські тополі зарябіли бруньками, наче рій метелів улетів їм між віти (Коцюб., І, 1955, 427);

Вигін бризнув сотнями колгоспників, зарябів хустинами (Епік, Тв., 1958, 346);

Узгір’я, покрите низеньким чагарником, зарябіло колонами ворожого війська (Ткач, Крута хвиля, 1956, 113);

// безос.

У повітрі зарябіло від ластівок (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 11).

2. Виділитися на фоні чого-небудь, з’явитися.

Сонце ще високо стояло над Щекавицею, коли на пониззі Дніпра зарябіло, а згодом вималювалось кілька додій [човнів] (Скл., Святослав, 1959, 283);

Зарябіла на воді широка стежка, залиснівши сивим підбоєм листочків (Коз., Вісімсот.., 1953, 59);

Хмарка пішла собі далі, табун рухливих, сонячних зайчиків зарябів, затанцював у тіні каштана (Ряб., Жайворонки, 1957, 173);

Коли ж одного ранку скрізь по парканах і брамах зарябіли кольорові афіші, тоді в городі піднявся.. справжній гармидер (Вас., І, 1959, 345).

Зарябі́ло в оча́х у кого, безос.: а) почало миготіти в очах.

Коли спала південна спека, на обрії замаячили темні колоди на воді, потім вони обернулись у байдаки. Було їх не менше ста; аж зарябіло в очах (Панч, Гомон. Україна, 1954, 307);

б) про стан, близький до запаморочення.

У нього нараз зашуміло в вухах і зарябіло в очах (Фр., VI, 1951, 346);

В очах у Оксани зарябіло, закрутилось, попливли якісь сизуваті кола (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 78).