засихати

ЗАСИХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАСО́ХНУТИ і ЗАСО́ХТИ, хну, хнеш і діал. ЗАСХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.

1. Ставати сухим, втрачаючи вологу.

Води одшуміли, стали в берегах, на кручах засихали вже збиті повінню заплави (Скл., Святослав, 1959, 330);

На щоці в нього засохла кров від помітної дряпини (Шиян, Баланда, 1957, 141);

// безос.

У роті — хочу проковтнути — слини не достає, засохло (Мирний, І, 1954, 94).

2. Починати в’янути, гинути від несприятливих умов, пошкодження і т. ін.

— Вона [філоксера] живе на виноградних корінцях, висисає з них сік, і через те кущ засихає (Коцюб., І, 1955, 202);

Хліб засихає на полі, спалений довготривалою спекою (Кол., Терен.., 1959, 52);

І сосни не несіть на зелені луги, Бо вона засумує в долині І засохне в воді від палкої жаги І нудьги по далекій вершині (Олесь, Вибр., 1958, 139);

// перен. Втрачати яскравість, силу.

Засох і зачерствів під пером деяких поетів «газетний» вірш (Про багатство літ-ри, 1959, 98).

3. перен. Ставати блідим, худим.

Вона.. час від часу догоряла, мов свічечка, засихала, мов билиночка (Кв.-Осн., II, 1956, 358);

Загинеш, серденько, загинеш, Мов ряст весною уночі. Засхнеш, не знатимеш нічого (Шевч., II, 1953, 10);

Тяжко Василеві. Поблід він, засох, на себе несхожий (Мирний, IV, 1955, 181).