засичати

ЗАСИЧА́ТИ, чу́, чи́ш, док.

1. Почати сичати, видавати або утворювати звуки, які нагадують протяжну вимову звука «с».

В печі щось бухнуло, зашипіло, засичало. То збігав куліш (Коцюб., І, 1955, 15);

Он гадюка засичала І сховалася в траву (Щог., Поезії, 1958, 143);

Старий білий гусак.. засичав різко (Фр., II, 1950, 55);

Вагон глухо засичав і ліниво посунувся (Досв., Вибр., 1959, 206);

// Вимовити протяжно звук «с», заспокоюючи кого-небудь, закликаючи до тиші.

— Чого ви лізете? Гетьте! — скрикнула вона.. — Цссс!.. — засичав Загнибіда і знову почав дослухатись (Мирний, III, 1954, 96).

2. перен. Заговорити тихо, але дуже сердито.

— Цить! ци-ть!..моє ти безталання!.. — засичала вона й позеленіла (Мирний, І, 1954, 53);

Він просто нахилився йому до вуха й гаряче щось зашепотів. Ні, не зашепотів, а засичав від злості (Кучер, Трудна любов, 1960, 293).