засмучений

ЗАСМУ́ЧЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до засмути́ти.

Стоїть [дівчина] з жалощами в серці, засмучена й обмарена чарівними малюнками давно минулого.. життя її рідного краю (Вас., І, 1959, 132);

Я.. засмучений тим, що Ви знову слабували (Коцюб., III, 1956, 432);

Кохай мене — і прийде знов крізь даль, засмучену грозою, обмита чистою сльозою моя любов (Уп., Вірші.., 1957, 26).

2. у знач. прикм. Смутний, невеселий.

— Ой ти, дівчино зарученая, Чого ж ти ходиш засмученая? (Чуб., V, 1874, 14);

Додому повертались безсилі від сліз і сестра, і засмучена мати (Гонч., Вибр., 1959, 90);

// Який виражає смуток, жаль.

З його засмучених очей викотилися одна за одною кілька сльозин, а з грудей вирвався стогін (Скл., Святослав, 1959, 28);

Зустрічі радісні. Жаль розставання! Скільки засмучених рідних облич! (Шер., Дружбою.., 1954, 63);

Ось незабаром заскрипіли двері, і засмучений голос вітає присутніх у пекарні (Стельмах, І, 1962, 415).

3. у знач. прикм. Похмурий, безрадісний.

В засмучену кімнату, як вихор, влетіла мажорна музика (Головко, І, 1957, 489);

Тихо шумлять дерева, шелестить пожовкле листя на землі, бродить лісом засмучена осінь (Цюпа, Назустріч.., 1958, 298).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me