зась
ЗАСЬ, виг.
1. Уживається при вираженні заперечення чого-небудь, відмови від чогось.
— А зась! Не діждеш ти мене сміттям годувати. Нагодуй свого Карпа — сказала Мелашка (Н.-Лев., II, 1956, 357);
[Панас:] А ти чого причепився до дівчини і силком тягнеи її, розбишака? [Пилип:] Зась! То моє діло (К.-Карий, І, 1960, 226);
// у знач. ім., рідко.
Чи і толоку завербують, — До всього я придалась. Хлопці з іншими жартують, А від мене знають зась (Барв., Опов.., 1902, 445);
— Е, пані ласкава! — озвавсь Барковський. — А владика нащо? Він і зав’яже вашому «засю» вузлика, і розв’яже (Морд., І, 1958, 115).
2. Уживається як присудок у знач. не можна.
[Галина:] Я сама знаю, що мені можна робити, а чого зась (Собко, П’єси, 1958, 326).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- зась — зась присудкове слово незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- зась — виг. 1》 Виражає заперечення чого-небудь, відмови від чогось. || у знач. ім., рідко. 2》 Уживається як присудок у знач. не можна. Великий тлумачний словник сучасної мови
- зась — зась не можна (м, ср, ст): А тобі цього зась! Шуруй робити уроки! (Авторка) Лексикон львівський: поважно і на жарт
- зась — зась, засе а, же; знову, але, також, потім, но Словник застарілих та маловживаних слів
- зась — Зась! виг. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- зась — Зась! меж., выражающее запрещеніе: нельзя! не смѣть! Що попові можна, то дякові зась! Ном. № 1004. Очима їж, а рукам зась! Ном. № 3822. Горілка, кажуть, не дівка, а козакові зась. Мл. л. зб. 47. Я з хорошим постояла, тобі зась, тобі зась! Чуб. V. 1114. Словник української мови Грінченка