затуляти

ЗАТУЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш і розм. ЗАТУ́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗАТУЛИ́ТИ, тулю́, ту́лиш, док., перех.

1. Закриваючи, загороджуючи, робити невидним повністю або частково.

Сині волошки проти місяця ще більше синіли, затуляючи собою мало не все вікно (Вас., І, 1959, 198);

Над морем висів туман, що затуляв сонце й звужував обрій (Трубл., І, 1955, 170);

Я ж тихцем поліз у куток та й затулив кулемет своєю спиною… (Донч., VI, 1957, 98);

// від кого — чого. Заслоняючи, ховати, укривати.

Високі осокори стали круг неї [хати], сплелися гіллям, затулили.. від негоди (Мушк., Серце.., 1962, 8);

Почувся голосний гавкіт, на дітей виткнулася заслинена морда собаки. Гапочка злякалася й заплакала. Петрусь затулив її од собачої морди (Ю. Янов., І, 1958, 350).

2. Накладаючи, навішуючи щось поверх кого-, чого-небудь, притискаючи, притуляючи що-небудь до чогось, закривати, заслоняти.

Уляна.. затуляє вікна, щоб не світила блискавиця у вічі дитині (Мирний, І, 1954, 306);

Дівчата-співачки затулювали хусточками заплакані очі (Фр., VIII, 1952, 62);

Корж усе придивлявся до чогось гострим і пильним зором степовика, затуляючи очі засмаглою долонею (Тулуб, Людолови, І, 1957, 16);

Василина затулила лице обома руками і почала плакати (Н.-Лев., II, 1956, 156);

Дід хутко зсунувся з печі на лежанку, підтягнув на білих штанях очкур, затулив сорочкою груди (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 15);

// Закривати, затикати щось (звичайно якийсь отвір), міцно притискаючи що-небудь.

З-під руки, якою він затуляв рану, стікало щось тепле й мокре (Коцюб., І, 1955, 357);

Колибина моя сповнилась гудінням та свистом, бо хоч я й затуляв од вітру шпарини, та їх ще було дуже багато (Мур., Бук. повість, 1959, 14);

Машини хурчали, гули, хоч затуляй вуха (Чорн., Визвол. земля, 1959, 119);

Розворушена грязюка пахтить так, що навіть воли пирскають, а дівчата, що стоять поміж людьми, затулюють носи кінчиками хусток (Вас., І, 1959, 377);

Десятник затулив їй уста своєю шапкою (Вовчок, VI, 1956, 233);

Олександр Матросов.. своїми грудьми затулив амбразуру ворожого дота (Жур., Вечір.., 1958, 246).

◊ Затуля́ти (затули́ти) ді́рку — заповнювати брак, нестачу у кому-, чому-небудь.

— Не ставай за пасічника в Грицая! Чуєш? Він кепкуватиме з тебе.. Затуляє мною дірку на один місяць, а на ціле літо не просить до себе за пасічника; він і тобою затулить дірку в пасіці,— вговорював дід Оникій старого пасічника (Н.-Лев., IV, 1956, 200).

3. розм. Складати, стуляти, закривати що-небудь розгорнуте, розкрите.

Вдень розпускає [головатень] свою білу з великих нев’янучих платків квітку, а на ніч затулює її (Фр., III, 1950, 8);

То затуляв [Данько], то знов розтуляв картуза, щоб переконатися, що казна його на місці, що все це справдішнє (Гончар, Таврія, 1952, 70);

// Заплющувати, закривати повіками (очі).

Мені ввижалася Оля. Затуляв очі, але це не помагало (Томч., Готель.., 1960, 8).

◊ Затуля́ти (затули́ти) о́чі (ві́ченьки):

а) (на що) навмисно не помічати чого-небудь, залишати поза увагою.

Радянський народ ніколи на затуляв очі на труднощі, які виникали на його шляху, він їх переборював (Літ. газ., 19.IX 1946, 4);

б) (кому чим) обманювати кого-небудь, приховуючи істину.

— От хрест святий,— пробурмотів Петру, зазираючи в очі старому Замфіру.— І не чув, і не бачив…— Ти мені не затуляй очі хрестом, я сам православний,— гримав старий (Чаб., Балкан, весна, 1960, 296);

в) (тільки док., кому, етн.) стулити повіки померлому.

— Моя голубко, я при тобі побуду. При такій недузі самій не можна. Хто віченьки затулить, як твоя смерть прийде? (Вовчок, І, 1955, 155);

Затуля́ти (затули́ти) рот (ро́та, уста́ і т. ін.): а) замовкати.

[Демко:] Приказую тобі: затули рота!.. (Кроп., II, 1958, 218);

б) (кому) не давати можливості говорити, висловлюватися.

— Ти що мені рота затуляєш, диктатура? — втягуючи голову в плечі, враз охижілий обернувся він до Баржака (Гончар, Таврія.., 1957, 309);

Не можна затулити уста народові (Рильський, III, 1956, 11).

4. перен. Відсовувати на задній план, робити менш помітним, менш значним, другорядним.

Війна [імперіалістична] без антракту перейшла в революцію і в громадянську війну, що своєю величчю затулила враження війни імперіалістичної (Еллан, II, 1958, 167);

Я хочу тобі написати про один маленький факт нашої бойової обстановки — доки його не затулила сотня схожих фактів і я ще бачу його в усіх мізансценах (Ю. Янов., І, 1954, 60);

//Тамувати, приглушувати.

Опанас ні-ні та й заридає в клуні уночі за своїм любимим сином, шапкою затуляючи ридання, щоб не злякати солов’я на вишні (Довж., І, 1958, 96).