затівати

ЗАТІВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАТІ́ЯТИ, і́ю, і́єш, док.. перех. і з інфін… розм. Починати здійснювати, влаштовувати і т. ін. що-небудь.

Хто з нас не був хлопчиком, ..хто не затівав бойовищ з лозинами, дерев’яними мечами, тугими луками? (Скл., Легенд. начдив, 1957, 5);

В вільний час охоча молодь затіває вечорниці чи збирається на греблі у гурточку голосному (Гур., Друзі.., 1959, 10);

Тут кожна хвилина дорога, а вони непотрібні балачки затіяли (Шиян, Баланда, 1957, 63);

*Образно. Здається, тиша навіки скувала бір, і вже сумні тіні, немов з нудьги, затіяли свою довічну, німу гру… (Вас., І, 1959, 307);

// Задумувати, мати намір здійснити що-небудь.

Він часто і густо тихенько нашіптував учителям на вухо, що школярі іноді затівали зробити (Мирний, І, 1954, 153);

Де Богунова голова затіє що, там уже напевно сподівайся діла (Кач., II, 1958, 482).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me