зацитькувати

ЗАЦИ́ТЬКУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАЦИ́ТЬКАТИ, аю, аєш, док., розм.

1. тільки док., без додатка і на кого, неперех. Заговорити «цить», «цитьте» і т. ін., встановлюючи тишу.

О. Лука зацитькав на школярів, регіт стих (Вас., І, 1959, 122);

Перших слів дехто й не розчув, бо не кричав коваль, а говорив стиха, але ж зразу зацитькали в натовпі, голоси обривалися, і в тиші вже кожне слово ковалеве долітало до всіх (Головко, II, 1957, 221);

Максим.., заклавши в рот чотири пальці, свиснув — аж у вухах залящало. На нього з усіх боків зацитькали (Речм., Весн. грози, 1961, 205).

2 перех. і без додатка. Заспокоювати, втихомирювати, примушуючи припинити крик, плач і т. ін.

— Ой… о-ой! бабусю… горенько мені!.. — скрикувала дівчинка.. — Цить… ци-ить, моя дитино! — зацитькувала Мотря (Мирний, II, 1954, 298);

На вигоні вже стояли люди, охали, зацитькували та вговорювали когось (Фр., І, 1955, 264);

Він спливав слізьми, і сувора Марта лагідно зацитькувала його (Смолич, Мир.., 1958. 56);

*Образно. Літній вечір спускався сивим соколом додолу, приголомшував співи захриплих пастухів, зацитькував крикливі ліси (Черемш., Тв., 1960, 66);

// перех., перен. Припиняти, стримувати прояв чого-небудь.

Я чую в собі проблиск якоїсь сили, та що з того! Її зацитькує та груба сила, що панує довкола мене всевладно… (Коб., І, 1956, 129);

Своїм булькотом пригадалася [горілка] його пам’яті та й зацитькала на хвилинку його обурення (Черемш., Тв., 1960, 49).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

зацитькувати

Значення в інших словниках