зачаровувати

ЗАЧАРО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАЧАРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех.

1. заст. За народним повір’ям, діяти на кого-, що-небудь чарами, ворожбитством; заворожувати, перетворювати в когось, у щось.

[Мар’яна:] Слухай, любий чарівниченьку, научи ж мене чарувати, тоді я тебе так зачарую, що ніколи не покинеш мене! (Вас., III, 1960, 35);

Думи — неначе дрібки веселки, що її я в леті досягала і бажала зачарувати в слово! (У. Кравч., Вибр., 1958, 275).

2. Справляючи надзвичайно приємне враження, захоплювати, підкоряти своєму впливові.

Є люди, які з першого погляду зачаровують.. До таких людей належав Янка Купала (Рильський, III, 1956, 392);

Ваші [П. Мирного] твори мали великий вплив на мене: опріч величезного літературного хисту, який зразу зачарував мене, я бачив в них широкий та вільний розмах думки (Коцюб., III, 1956, 198);

Пісня зачарувала всіх (Збан., Між .. людьми, 1955, 14);

// Приваблюючи чим-небудь, викликати почуття кохання; полонити.

[Петро:] Я вже не знаю, чи [Прісьчина] врода красна, чи норов веселий, чи серце ласкаве та добре, —мабуть усе це разом на мене такий мало вплив, мене закрутило, зачарувало. Я її, Грицьку, полюбив… (Мирний, V, 1955, 183);

Улан її [Ольгу] зачарував, Улан скорив її красою… (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 169);

Тут і познайомився [Боровий] із студенткою художнього інституту, яка буквально з першого погляду зачарувала його (Грим., Незакінч. роман, 1962, 17).