зашавкотіти

ЗАШАВКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, док., розм. Підсил. до заша́вкати.

Шовкун одійшов трохи. Надія заграла у його хитрих очах,— Знаєте що? — зашавкотів він.— Може, ще діло поправимо… (Мирний, II, 1954, 276);

З-за хати вибігла суха собака, кудлата, як вівця, і зашавкотіла на гостей (Н.-Лев., II, 1956, 318);

[Христя (до Олени):] Почали вже й гуси на ставку герготати, зашавкотіли утята, ластівочка на бантині тихо-тихо защебетала… (Крон., І, 1958, 450);

*Образно. Оксамитовий намул м’яко зашавкотів під шинами коліс (Гончар, І, 1954, 327).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me