1. Словник української мови в 11 томах

збляклий

ЗБЛЯ́КЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до збля́кнути.

Галецька вдягла стару спідницю, так збляклу, що не можна було навіть довідатись, якого кольору вона колись була (Н.-Лев., IV, 1956, 288);

Збляклі Надіїні губи пересилили болісні корчі і ніжно всміхнулися (Ле, Опов. та нариси, 1950, 136);

Розсіяне рівне і спокійне світло раннього надвечір’я надавало всьому, що я бачив навколо, вигляду трохи збляклої, але чіткої старовинної гравюри (Перв., Материн.. хліб, 1960, 108);

Її збляклі очі запалилися вогниками, і за хвилину перед Огеєм сиділа вже не прибита нещастям мати, а людини діла, фанатик великої справи (Досв., Вибр., 1959, 243);

Сад мирно шарудить збляклим листям (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 195).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. збляклий — збля́клий дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. збляклий — -а, -е. Дієприкм. акт. мин. ч. до зблякнути. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. збляклий — ТЬМЯ́НИЙ (про світло, вогонь тощо — неяскравий), ТУМА́ННИЙ, БЛЯ́КЛИЙ, БЛІДИ́Й, БЛІДНИЙ розм., СКУПИ́Й розм., ПРИМА́РНИЙ розм., ТЬМА́ВИЙ розм., ТЕ́МРЯВИЙ розм., ТУ́СКЛИЙ розм., МЕ́РХЛИЙ розм. Словник синонімів української мови