1. Словник української мови в 11 томах

зблідлий

ЗБЛІ́ДЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до зблі́днути.

— Банда! Банда!!! — моторошно пролунало на весь вагон.. Воєнком уже був на ногах. Зблідлий, рішучий, з браунінгом в руці, поривно вихопився на середину вагона (Гончар, II, 1959, 170);

По зблідлому сухому обличчю, котре не казало про розкоші та достачі, пробігали похмурі смуги (Мирний, І, 1954, 319);

Коли в хаті пахне сухими травами і над зблідлими від часу фотографічними картками на стіні темніє пучок волошок, це нагадує про літо (Донч., IV, 1957, 134).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. зблідлий — зблі́длий дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. зблідлий — Збілілий, побілілий, пополотнілий, сполотнілий. Словник синонімів Караванського
  3. зблідлий — див. блідий Словник синонімів Вусика
  4. зблідлий — [збл’ідлией] м. (на) -длому/-д'л'ім, мн. -д'л'і Орфоепічний словник української мови
  5. зблідлий — -а, -е. Дієприкм. акт. мин. ч. до збліднути. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. зблідлий — БЛІДИ́Й (про колір обличчя, шкіри людини - позбавлений природної свіжості, рум'янцю), БЛІ́ДНИЙ заст. БЕЗКРО́ВНИЙ підсил., БІ́ЛИЙ підсил., СІ́РИЙ підсил. розм.; ЗЕМЛИ́СТИЙ (сірувато-блідий); ЗЕЛЕ́НИЙ підсил. розм. (хворобливо блідий). Словник синонімів української мови
  7. зблідлий — Зблідлий, -а, -е Поблѣднѣвшій. Сонце викотилось з-за Дніпра й освітило їх зблідлі лиця й трохи червоні очі. Левиц. Пов. 38. Тонкі та зблідлі уста. Мир. Пов. ІІ. 61. Словник української мови Грінченка