зблідлий

БЛІДИ́Й (про колір обличчя, шкіри людини - позбавлений природної свіжості, рум'янцю), БЛІ́ДНИЙ заст. БЕЗКРО́ВНИЙ підсил., БІ́ЛИЙ підсил., СІ́РИЙ підсил. розм.; ЗЕМЛИ́СТИЙ (сірувато-блідий); ЗЕЛЕ́НИЙ підсил. розм. (хворобливо блідий). Рубець і Книш були як стиглі кавуни.., а Проценко блідий-блідий, аж сірий (Панас Мирний). Його великі, тепер зовсім білі, безкровні уста ще порушувалися (І. Франко); Обличчя невільників землисті й виснажені (З. Тулуб); Настала ніч. У келії Марін Вже ждав мене. Блідий був, аж зелений (І. Франко). — Пор. зблі́длий.

ЗБЛІ́ДЛИЙ прикм. (про обличчя, шкіру людини — який втратив природний колір, став блідим), ПОБЛІ́ДЛИЙ, ЗБІЛІ́ЛИЙ, ПОБІЛІ́ЛИЙ, ПОПОЛОТНІ́ЛИЙ, СПОЛОТНІ́ЛИЙ, ПОМЕРТВІ́ЛИЙ підсил. Марія вийшла на палубу і підставила вітру своє зблідле обличчя (В. Кучер); Сльози збігали по її поблідлих щоках, а вона не соромилась їх, не помічала (П. Колесник); — Терпітиму, — каже (Галя), дивлячись на його обличчя, збіліле, хмуре, із жалем та неспокоєм (Марко Вовчок); На їхніх сорочечках гойдається кривавий відблиск, на їхніх побілілих обличчях ворушиться жах (М. Стельмах); Він побачив пополотнілі обличчя друзів (Н. Рибак); По Грицевому сполотнілому обличчі пробігла легенька усмішка, ясна цяточка відбитого щастя затремтіла в його широких очах (Д. Бедзик); Люба прийняла на свої руки бідну Іваниху з помертвілим лицем (Олена Пчілка). — Пор. 1. бліди́й.