збоку

ЗБО́КУ, присл.

1. З бокової сторони.

А сам [крамар] то збоку, то ззаду, то спереду, то прискакує, то одскакує. Бий його сила божа, де в його ті слова беруться! (Н.-Лев., І, 1956, 59);

Гнідко, натужуючись проти гори, тихо ступає; збоку йде Яким, придержуючись за полудрабок рукою (Мирний, IV, 1955, 314);

Василь і Михась вже були в кабінеті слідчого, а збоку стовбичили поліцаї (Чорн., Визвол. земля, 1959, 89);

Хлопець збіг із тротуару й пішов бруківкою, збоку (Головко, І, 1957, 162);

// з прийм. від (од). В боковій стороні щодо чого-небудь.

Збоку од шляху дві дикі груші тремтіли дрібненьким листом у ранішнім холодку (Коцюб., II, 1955, 376).

Диви́тися (зи́ркати, позира́ти і т. ін.) збо́ку — дивитися не прямо, скоса.

А сам [старий], говорячи так, збоку якось на неї дивиться мудро, що горда удова тільки зчервоніє (Вовчок, І, 1955, 185);

Ярошенко збоку зиркнув на гостроносеньке з руденькими бровами та віями обличчя панянки, зітхнув і взяв помалу дівчину під руку (Вас., І, 1959, 192).

2. На віддалі, здаля.

І здавалось збоку, ніби то розмовляли не вони, а хтось інший говорив за їх (Н.-Лев., IV, 1956, 236);

Вся велич того, що робиться на його Батьківщині, звідси, збоку, самому Хомі ставала наче зрозумілішою і видимішою (Гончар, III, 1959, 220);

// Ззовні.

Рука Кирила лежала в чужій руці й дружнє тепло пестило збоку, але він чув якусь нехіть (Коцюб., II, 1955, 217);

Не діждати збоку Нам поради — ні! Певність свого кроку, Сміливість в борні (Граб., І, 1959, 356);

// Не на першому плані.

— Літа були, Тимофію, тоді збоку, а попереду — чоловік. От коли я повів тебе наймати до Варчуків, там.. питають: «Скільки ж років синові?» Я й кажу: «Та вже пастушок». Так і пішов ти до череди (Стельмах, II, 1962, 30);

// В становищі або з точки зору непричетного до чогось, безстороннього.

Ти мене не хвали — нехай люди збоку похвалять (Номис, 1864, № 13329);

— Підвестися під вогнем на весь зріст,— це безстрашність.. Тільки ви цього не можете зрозуміти. Ви вже не можете дивитися на себе збоку (Довж., І 1958, 301).

◊ Захо́дити (забіга́ти) збо́ку — діяти не прямо, не відкрито; хитрувати.

[Xрапко:] А чого ж ти ждеш від моїх ворогів лихих? ..До мене прямо не знають, як підступити, та збоку заходять… (Мирний, V, 1955,176).

4. у знач. прийм. з род. в. Уживається при вказівці на знаходження кого-, чого-небудь з бокової сторони об’єкта.

Іван примостився збоку стола на стільчику (Н.-Лев., III, 1956, 351);

Рідкодуб і Карась мовчки йшли збоку созівських гарб (Кир., Вибр., 1960, 258).