збрести
ЗБРЕСТИ́, збреду́, збреде́ш; мин. ч. збрів, збрела́, ло́; док.
1. перех. Перейти бродом.
Велять мені річку брести, широкую та глибокую. Не сплисти, а ні збрести, ні очима перекинути (Чуб., V, 1874, 456).
2. неперех., перен. Раптово з’явитися, постати.
А батька також не чути. Розпитувати в Данила, набридати людині? Коли б же батько… А то — бандит… І коли збрело це слово — злякалася (Ле, Ю. Кудря, 1956, 289).
◊ Збрести́ в го́лову (на ду́мку і т. ін.) — несподівано з’явитися (про раптову або нелогічну думку).
«І збреде ж таке на думку, тьфу!» — сплюнула вона і повернула гадки на щоденні клопоти (Мирний, III, 1954, 100);
// безос.
— Слухай, друже! Чого це тобі збрело в голову купити цигарок? (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 171).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- збрести — збрести́ дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- збрести — збреду, збредеш; мин. ч. збрів, збрела, збрело; док. 1》 перех. Перейти бродом. 2》 неперех., перен. Раптово з'явитися, постати. Збрести на думку. || безос. Великий тлумачний словник сучасної мови
- збрести — Збрести, -ду, -де́ш гл. Сбрести, уйти. Скотина збреде з дому. Чуб. І. 48. Словник української мови Грінченка