збрехати
ЗБРЕХА́ТИ, збрешу́, збре́шеш, док., розм. Док. до бреха́ти 1.
— Він зроду ні пилинки не вкрав і на волосинку не збрехав (Кв.-Осн., II, 1956, 288);
Кому вдалося раз збрехати, Тому вже віри більш не ймуть (Бор., Тв., 1957, 171);
— Як він спитав на політзанятті, хто скурив газету, я хотів збрехати, що не бачив, але не міг (Гончар, III, 1959, 34);
// Розповісти що-небудь цікаве, веселе.
[Гарасим:] Люблю я, брат, кобзарів: хоч збреше що, заспіває (Мирний, V, 1955, 86);
[Платон Гаврилович:] Іди ось покуштуєш, чи гарно варення уварилось. Може, що збрешеш веселеньке (Вас., III, 1960, 138).
Я́к би (щоб, коли́ б) не збреха́ти — уживається для вираження непевності в чому-небудь; відповідає знач. вставн. сл. здається.
Ішли, і як би не збрехати, Трохи не з пару добрих гін (Котл., І, 1952, 147);
Пережив [Йонеску] трьох жінок.. А останню він, щоб не збрехати, взяв, як йому доходило дев’ятого десятка (Смолич, І, 1958, 46).
Значення в інших словниках
- збрехати — збреха́ти дієслово доконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
- збрехати — збрешу, збрешеш, док., розм. Док. до брехати 1). || Розповісти що-небудь цікаве, веселе. Великий тлумачний словник сучасної мови
- збрехати — Хто збреше — той на плечах понесе, а хто правду повість — той і не попоїсть. Брехунові легше живеться на світі, ніж правдолюбцю. Приповідки або українсько-народня філософія
- збрехати — БРЕХА́ТИ кому і без додатка, розм. (казати неправду); ОБМА́НЮВАТИ перев. без додатка і кого (як пом'якшене позначення цієї дії); ЗАЛИВА́ТИ фам. (вигадуючи щось). — Док.: збреха́ти, обману́ти, обмани́ти розм. Словник синонімів української мови
- збрехати — Збреха́ти, збрешу́, збре́шеш, -шуть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- збрехати — Збреха́ти, -шу́, -шеш гл. Солгать, соврать. Чи справді так було, чи може хто збрехав. Гліб. 217. Словник української мови Грінченка