звалище

ЗВА́ЛИЩЕ, а, с.

1. Місце, куди звозять, скидають сміття, непотріб.

— Я наполягаю, щоб було звалище, бо місту треба очищатися від сміття (Речм., Твій побратим, 1962, 12).

2. чого. Велика кількість чого-небудь, зваленого в одне місце.

На стіні танцювали тіні, ніби хтось весь час ховався за звалищем старих речей (Скл., Карпати, II, 1954, 90);

// розм. Склад чого-небудь на відкритому місці.

Артилеристи скинули його [пораненого] в лісі, біля звалища своїх снарядів, сказали тут почекати (Гончар, Людина.., 1960, 96);

[Ярцев:] У нас звільняється посада завідуючого звалищем металевого утилю… (Мокр., П’єси, 1959, 229);

// Нагромадження чого-небудь поваленого, обваленого.

Ішли вони густими хащами, перелазили з трудом великі звалища старих дубів і буків (Козл., Мандрівники, 1946, 7).

3. мн., розм. Те саме, що руї́ни.

Загримів страшний залп, барикада затріщала і впала, розсипаючись у звалища (Фр., VI, 1951, 159);

По війні ти [пророк] на звалищах міста лишився один (Л. Укр., І, 1951, 183).