звислий
ЗВИ́СЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до зви́снути.
Дмитрій став перед Мстиславом і простягнув йому пергамент із звислою на довгій шворці печаткою (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 211);
Потягнулись короткі, підсліпуваті дні.. Мокра, пронизливо холодна земля і каламутне, набрякле, звисле над самою головою небо (Коз., Гарячі руки, 1960, 8);
Сповнені весняної енергії горобці, гави металися поміж вітами звислих над парканами дерев (Досв., Вибр., 1959, 368).
2. у знач. прикм. Опущений донизу, обвислий.
Іван.. став біля входу, увесь темний, як нічна пітьма, тільки очі поблискували з-під звислого чуба (Хор., Ковила, 1960, 65);
Поросята.. мали ті самі екстер’єрні недоліки, що і їх батьки (вузький тулуб і голова, звислий зад) (Соц. твар., 7, 1956, 51).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- звислий — зви́слий дієприкметник Орфографічний словник української мови
- звислий — -а, -е. 1》 Дієприкм. акт. мин. ч. до звиснути. 2》 у знач. прикм. Опущений донизу, обвислий. Великий тлумачний словник сучасної мови
- звислий — ОБВИ́СЛИЙ (опущений донизу), ЗВИ́СЛИЙ. Коней у Йоньки було двоє: рижа лахмата кобила з обвислою губою і вороненький білокопитий жеребчик-одноліток (Григорій Тютюнник); Поросята мали ті самі екстер'єрні недоліки, що і їх батьки (вузький тулуб і голова, звислий зад) (з посібника). Словник синонімів української мови