звіря
ЗВІРЯ́, я́ти, с.
1. Маля звіра ( див. звір¹1).
*Образно. А люта мати! Спустила друге бісновате [біснувате] Своє скаженеє звіря. Та вже такого сподаря, Що гради й весі пожирало (Шевч., II, 1953, 325);
*У порівн. Вони [Коваль і Небаба] борюкаються з ним [Чирвою], як двоє молодих звірят із старим ведмедем (Мик., І, 1957, 93).
2. Зменш. до звір¹ 1.
— Побіжу на річку, там рибок та жаб розглядаю, побіжу в ліс, там звірята різні й квіти (Ів., Вел. очі, 1956, 4);
// Взагалі маленька тварина.
Бачив Матвій в тому глибокому підземеллі мовчазних, замурзаних людей і ще мовчазніших осликів. Чомусь порівнював він себе до тих нещасних звірят (Ірчан, II, 1958, 261).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- звіря — звіря́ іменник середнього роду, істота Орфографічний словник української мови
- звіря — -яти, с. 1》 Маля звіра (див. звір I 1)). 2》 Зменш. до звір I 1). || Взагалі маленька тварина. Великий тлумачний словник сучасної мови
- звіря — Звіря́, -ря́ти, -ря́ті, -ря́м; звіря́та, -ря́т Правописний словник Голоскевича (1929 р.)