зв’ялений

ЗВ’Я́ЛЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до зв’я́лити.

Подихом стужі зв’ялені квіти відживають від променів сонячних (У. Кравч., Вибр., 1958, 398);

Постами й працею зв’ялені лиця, Зів’яли груди і запав живіт, Але по всьому видно, що дівиця Безчасно згасла, наче маків цвіт (Фр., XIII, 1954, 301).

2. у знач. прикм. В’ялий, сухий.

Степ мов палав під тим світом, зв’ялена трава хилилася додолу (Мирний, IV, 1955, 20);

*Образно. Його кучерява, темної міді борода.. вперлася в білу сорочку; зв’ялений чуб спадав набік, навскіс розсікаючи високе чоло (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 675).