зв’ялити

ЗВ’ЯЛИ́ТИ, зв’ялю́, зв’я́лиш і рідко ІЗВ’ЯЛИ́ТИ, в’ялю́, в’я́лиш, док., перех.

1. Зробити в’ялим, сухим.

Настала осінь. Подихнули морози, зціпили землю, зв’ялили гаї та діброви (Коцюб., І, 1955, 66);

[Іван:] А жита які! І лютневі вітри не зв’ялили, і озимки не зморозили (Галан, І, 1960, 518).

2. перен. Передчасно зістарити, зробити кволим, немічним.

Нимидору ізсушила, ізв’ялила нужда, як холодний вітер зелену билину (Н.-Лев., II, 1956, 244);

Зв’ялила неволя юнакове тіло (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 124);

// Спричинитися до страждань, тяжких переживань.

Звела мене не біда, А дівчина молода.. Брівоньками зв’ялила, Оченьками спалила (Пісні та романси.., II, 1956, 122);

Любий дядьку! як Ви мене зв’ялили, як Ви мене вразили своїм останнім листом! (Л. Укр., V, 1956, 102);

// Зробити блідим, позбавити свіжості (перев. обличчя, красу і т. ін.).

Старі, недугами та грижею поорані лиця лежать обік молодих, що ще не стратили слідів красоти, хоча цвіт їх уже зв’ялила передчасна тяжка праця (Фр., І, 1955, 79).