згадувати

ЗГА́ДУВАТИ і рідко ІЗГА́ДУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗГАДА́ТИ і рідко ІЗГАДАТИ́, а́ю, а́єш, док., перех. і з спол. що, як, з прийм. про, розм. за.

1. Відтворювати в пам’яті, свідомості події, обставини, образи і т. ін. минулого, відновлювати уявлення про кого-, що-небудь.

[Олекса:] Сестро моя любая, якби ти знала, як часто я згадував тебе у поході!.. (Вас., III, 1960, 46);

Не будемо про те згадувати, що вже промайнуло-минуло (Мирний, IV, 1955, 368);

Скиба.. ще дужче нахмурив [брови] і щось став ізгадувати (Головко, І, 1957, 325);

Я пишу мемуари. Згадую певний шматок життя, що мені він дорогий, і пишу про нього (Ю. Янов., II, 1958, 31);

Заспіває [Перебендя], та й згадає, Що він сиротина, Пожуриться, посумує, Сидячи під тином (Шевч., І, 1963, 52);

Вона.. силкується щось ізгадати — і нічого не може (Гр., І, 1963, 434);

Яблуко лежить передо мною — Світле, аж прозоре, мов янтар. А згадаймо ж, працею якою У природи вирвано цей дар! (Рильський, III, 1961, 79).

2. Побіжно називати кого-, що-небудь, коротко повідомляти, зауважувати про когось, щось.

Оксана згадує в листі до мене, що ти противишся сій її подорожі до Києва (Л. Укр., V, 1956, 425);

Серед видатних реалістів-критиків російської літератури Франко не один раз згадував і Островського (Рад. літ-во, 3, 1957, 49);

Довго Микола оповідає, а коли ненароком згадає чорта, Іван хрестить груди під кептарем (Коцюб., II, 1955, 329);

// перев. док., кому. Пригадати кому-небудь щось сказане чи зроблене ним раніше.

— З очей щезни, навіки щезни, паскудо.— Це я тобі — паскуда?.. Ще будеш мені в ноги падати, будеш чоботи лизати, щоб найняв у економію. Тоді я тобі згадаю твоє «паскудо» (Стельмах, І, 1962, 393).

Зга́дувати (згада́ти) до́брим сло́вом кого — говорити про кого-небудь щось хороше.

В новім, великім людськім храмі Хтось добрим словом і мене згадає (Фр., X, 1954, 24);

Зга́дувати (згада́ти) ли́хом (лихи́м, пога́ним і т. ін. сло́вом) кого — говорити про кого-небудь щось погане, лаяти когось.

— Не згадуйте нас лихом… (Тют., Вир, 1964, 210);

Січі та січовиків ніколи не забуду, а лихим словом не згадаю (Л. Укр., V. 1956, 47);

Не про́ти но́чі (не при лю́дях, не при ха́ті) зга́дувати (зга́дуючи) — страшно або дуже неприємно згадувати.

— Ну, та цур їм, не проти ночі їх [бандитів] згадувати,— сплюнув коваль,— є й окрім них об чім поговорити (Головко, II, 1957, 181);

Це [Параска] чиста сатана, не при людях згадуючи (Н.-Лев., II, 1956, 17);

Не тим би зга́дувати — висловлення жалю, що доводиться говорити погано про кого-небудь.

Старий наш пан, покійник, недобрий був! Не тим би згадувати, да луччим ні за що (Вовчок, І, 1955, 41).